«Я розумію, що я потрібна в цьому місті», — каже херсонська фотографка Олександра Устинова. Вона 15 років працює в професії, має власний фотопростір у місті й знімає і в студії, і на вулицях. Своєю роботою хоче підтримувати людей, зберігати важливі моменти їхнього життя та показувати, що Херсон продовжує жити.
«Життя воно йде навіть попри те, що обстріли, і ми боїмося за хлібом вийти, як то кажуть. Дівчата народжують, дівчата весілля грають. І з хлопцями також. Вони роблять пропозиції своїм коханим, запрошують їх на фотосесію, і тут роблять пропозицію. В мене декілька вже випадків такого було», — розповідає вона. Клієнти приходять із різними запитами: хтось хоче знімки для себе, хтось — до дня народження, комусь потрібні кадри для соціальних мереж.
Вуличні зйомки через безпекову ситуацію стали складнішими. Перед роботою Олександра стежить за повідомленнями про дронову активність, обирає безпечніші райони та час. «Особливо, якщо якийсь такий газон і він не оброблений, то ти так думаєш: “Пелюстки”, можливо, там. Тобто є таке. Ми обираємо більш безпечні райони, ми обираємо час, коли там дронова активність найменша», — говорить вона. Якщо в місцевих Telegram-каналах повідомляють про велику кількість російських дронів, зйомку переносять. Якщо ситуація відносно тиха, працюють обережно. У разі небезпеки ховаються в переходах або крамницях.
Одне з місць, де вона фотографує, — район кінотеатру «Україна». Такі зйомки часто замовляють люди, які виїжджають із Херсона і хочуть залишити собі світлини на згадку про місто. «Або дівчинка була навесні, вона з Грузії, з Батумі, приїхала і теж на згадку про Херсон захотіла зробити собі такі кадри. Мені здається, це більш така документально-концептуальна фотографія», — каже Олександра. Окрім студійних і вуличних сесій, вона робить репортажі: співпрацює з благодійними організаціями, знімає гуманітарні вантажі, евакуації та соціальні проєкти.
Серед них — «Берегині: любов та біль» за участю родин загиблих військовослужбовців. Тема для неї особиста: чоловік загинув у 2023 році на Бахмутському напрямку. «Після деокупації в нас тільки відкрився військкомат, і все — він вже там був. Він просто прийшов і сказав: “В тебе гарний настрій?” І дає мені повістку, мовляв: “Не відмовляй мене. Я вже все вирішив”», — згадує фотографка. Нині вона самостійно виховує 15-річного сина. Він підтримує її в роботі, цікавиться процесом і готовий допомагати. «Дитина хоче, щоб я займалася фуд-фотографією. Тому що він пам’ятає часи, коли я привозила такі баули суші і піци. Його це влаштовувало. Ні, він молодець. Він цікавиться, він там підходить, дивиться, що я там обробляю. Він каже: “Якщо тобі потрібно допомогти, ти завжди можеш звертатися”», — розповідає Олександра.
Через безпекову ситуацію кількість фотосесій у Херсоні зменшилася, але залишати місто вона не планує. Клієнти дякують за простір, де можна на кілька годин відволіктися від війни. «Взагалі кажуть одне і те саме, що дякую тобі за простір, який ти створила, тому що ти приходиш і ти відчуваєш атмосферу трошки, начебто все добре, начебто війни немає. І ти от там годину або там декілька годин, хто наскільки, ти просто відпочиваєш, отримуєш задоволення», — говорить вона. Олександра Устинова продовжує фотографувати херсонців і хоче, щоб люди зберігали щасливі моменти, а місто жило й розвивалося: «Хтось потрібен тут теж, знаєте, бути оптимістичним, світити трошки. Я люблю своє місто. Я хочу, щоб воно жило, щоб воно процвітало».
