Художник Володимир-Вадим Чорний провів вісім місяців окупації Херсона у власному дворі, переховуючи автокемпер, у якому раніше подорожував Італією та писав пейзажі з натури. Місто звільнили 11 листопада, і саме тоді, за словами художника, закінчилося постійне відчуття небезпеки, яке супроводжувало його щодня.
Побут під окупацією тримався на городі та випадковій знахідці: курці, врятованій з птахофабрики під Чорнобаївкою, де внаслідок пожежі, влаштованої окупантами, загинули мільйони птахів. Волонтери роздавали напівживих курей людям, і одна з них потрапила до художника. Годував її слимаками, а натомість отримував яйця з яскраво-помаранчевим жовтком — разом із пастою з городніх овочів вони із собакою друга протрималися весь цей час.
Найбільшою загрозою художник називає не прямі сутички з військовими — їх, за його словами, не було, оскільки окупанти пересувалися групами по 5–10 осіб і боялися партизанів, — а можливість потрапити в полон і бути примусово завербованим. Він розповів про мітинги в перші дні окупації, коли на центральну площу виходив увесь Херсон, а окупанти спершу стояли залякані, поки не почали стріляти й викрадати активістів.
Художник планував піти в тероборону, але змінив рішення після відео з Бузкового парку, де, за його словами, українських бійців із “коктейлями Молотова” розстріляли з мінометів і кулеметів. Малювати під час окупації він не міг — перший вихід на пленер відбувся вже після звільнення міста, на площі Свободи, під обстрілами з лівого берега. Деякі об’єкти з його довоєнних робіт, зокрема готель “Херсон” і телевежа біля Катерининського собору, більше не існують.
Одразу після деокупації художник пережив мінометний обстріл поблизу власного будинку: сусідній дім, до якого він щойно заходив у чергу, знесло вибухом, а його оселю врятувала лише стіна сусіднього будинку. Зараз він тимчасово живе в Одесі у своєму автокемпері на березі моря, обладнаному сонячними панелями та дизельним обігрівачем, і готується до третьої зими війни.
“Головне — дочекатися нашої Перемоги…”
